На місці аварії корабля 17 століття знайшли скриню з весільною сукнею (фото)

Новини
Новини

Біля берегів найбільшого острова у Північному морі Текселя, на місці затонулого корабля, знайшли скриню з весільною сукнею.

У 1660 році біля берегів Текселя, найбільшого острова в Північному морі, затонув корабель зі скарбами та предметами розкоші.

Через чотири століття від дерев'яного голландського торгового корабля мало що залишилося. Але в силу того, як мул і пісок, що покривали уламки, змивалися, 2010 року почали з'являтися розбиті скрині. Через чотири роки водолази витягли скрині й підняли їх на поверхню.

Скрині були сповнені одягом, текстилем, столовим сріблом, шкіряними палітурками книг та іншими товарами, які, ймовірно, належали людям із вищих соціальних верств багато століть тому.

Деякі з найбільш приголомшливих предметів включають дві практично неушкоджені розкішні сукні — шовкова сукня та сукня переплетена зі шматочками срібла, яка, ймовірно, була весільною сукнею.

На сьогодні збереглося не так багато текстилю чи одягу 17-го століття. Проте його ще менше можна знайти на затонулих кораблях, бо тканина у водному середовищі не так швидко розкладається.

"Коли я вперше побачила цей одяг, маю сказати, що насправді він здався мені дуже емоційним", — сказала Еммі де Гроот, реставратор тканин.
Читайте також: Жіночий образ в живописах Максима Малильо
Опубликовано в Общество
2023.02.18 14:20

Ексклюзив за донат ЗСУ: розігруються раритетні журнали Time з автографом Залужного (фото)

Новини
Новини

Журналіст Рауль Чілачава анонсував розіграш 4 раритетних журналів Time, на обкладинці яких Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний, а всередині – його автограф. Участь в розіграші – за донат у 500 гривень для громадян України та 25 доларів або 25 євро для іноземних громадян. Усі кошти підуть на підтримку ЗСУ. Акція триватиме до 6 лютого 2022 року.

«Після закінчення збору коштів ми оголосимо результати у прямому ефірі на YouTube-каналі «Україна у вогні» за допомогою агрегатора random.org та google docs», - розповів Чілачава.

Як відомо, тираж з генералом Залужним на обкладинці «Тайм» розмели зі швидкістю світла. Проте товаришу журналіста, який живе в США, вдалось роздобути кілька примірників раритетного випуску.

«Олександр Кравченко примудрився взяти штурмом редакцію журналу і здобути кілька екземплярів, а потім надіслав мені. А я передав Олексію Мочанову, а він зустрівся з генералом Залужним, і той підписав усі журнали. Тепер ми маємо раритетні журнали «Тайм» за підписом Валерія Залужного, що робить кожен екземпляр справжньою колекційною цінністю вартістю десятки тисяч гривень уже зараз», - каже Чілачава.

Донатьте на ЗСУ, а можливість виграти журнал Time з автографом Залужного – як приємний бонус. Станом на зараз на монобанці вже зібрано майже 283 тисячі гривень. Судячи з суми, яка не кратна 500 гривням, українці донатять більшу суму.

Журнал "Тайм" з автографом Залужного. Правила та реквізити:

https://docs.google.com/document/d/1qbSrmcO-ua-tM4...

У коментарі до платежу вкажіть ім'я, номер телефону.

Україна

  • Монобанка https://send.monobank.ua/jar/uG4hnABfZ
  • Номер картки банки
  • 5375 4112 0331 7305
  • Якщо ви надсилаете кошти з Привату – дублюйте вашу квитанцію та данні на пошту 2hpmerch@gmail.com

Для громадян США

  • Citadel Credit Union
  • Account holder:Kravchenko Oleksandr
  • Account: 10700000974462
  • Transit/ABA Number:231380104
  • Account type: free checking
  • PayPal usonixcat@gmail.com
Читайте також: Не тільки Залужний: мільйонний спадок із США отримав Український Католицький Університет ​
Опубликовано в Общество
2023.02.02 12:00

Чи можна вручати повістки на вулиці під час війни: відповідь військового комісара

Новини
Новини

Повістки в Україні можуть вручати на вулиці або на блокпостах. Українці зобов'язані повідомляти в територіальні центри комплектування про всі зміни в сімейному стані або стані здоров'я, щоб можна було визначити кількість придатних до військової служби. Про це повідомив головний військовий комісар Львівської області Олександр Тищенко.

За його словами, українці почали забувати, що у них є не тільки права, а й обов'язки як у громадян країни, в тому числі й захист незалежності та територіальної цілісності України. При цьому він нагадав, що з першого дня мобілізації українці зобов'язані добровільно прийти у військові частини або на збірні пункти територіального центру комплектування для уточнення всіх даних.

"Ми не повинні бігати за кимось, щоб з'ясовувати які зміни в житті відбулися у кожного військовозобов'язаного. Але ігнорування ними своїх обов'язків, закріплених законодавством, змушує до проведення заходів з вручення повісток не тільки за місцем проживання та роботи громадян, а й у громадських місцях", - сказав Тищенко.

Крім того, він вказав, що вручення повісток у громадських місцях не суперечить українському законодавству. Також комісар підкреслив, що в цьому не було б необхідності, якби українці дотримувалися законодавства.

Читайте також: Захід змінив стратегію допомоги Україні, тому що Росія виграє війну на виснаження
Опубликовано в Общество
2023.01.29 20:40

Не тільки Залужний: мільйонний спадок із США отримав Український Католицький Університет ​

Новини
Новини

Український Католицький Університет став одним зі спадкоємців американця українського походження Григорія Степанця, який заповідав вишу 2 млн доларів. Про це повідомила проректорка з розвитку та комунікацій УКУ Наталія Климовська.

Раніше The New York Times повідомило, що Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний задонатив українській армії 1 млн доларів, які він отримав у спадок зі США.

Український генерал став не єдиним спадкоємцем. Серед тих, кому американець українського походження Григорій Степанець заповідав кошти, є львівський Український Католицький Університет.

"Наприкінці минулого року нам написала юридична компанія, яка займалася розпорядком спадку. Зараз багато українців кажуть, що не вірять, що хтось з Америки перерахував спадок, а Залужний взяв і повірив. Ми також спочатку не повірили, думали, що це жарт", – розповіла Наталія Климовська.

Зі слів проректорки УКУ, отримання спадку у 2 млн доларів для них стало несподіванкою. Раніше університету вже перераховували спадки, але максимальний розмір був трохи більше мільйона. Крім того, є чимало жертводавців, зокрема у діаспорі, які за життя допомагають вишу та можуть заповідати певні донати потім. Однак саме з Григорієм Степанцем в Українському Католицькому Університеті не були знайомі. Припускають, про них чоловік знав зі ЗМІ та знайомих, відтак, перейняв таку традицію українців в діаспорі.

"Ми вдячні цьому чоловіку, хочемо зв'язатися з його донькою, щоб більше дізнатися про нього, можливо, він мав своє бачення щодо використання грошей. Зараз ми працюємо з різними програмами, які необхідні в часі війни, шукаємо кошти на гуманітарні програми. Рішення про використання таких великих сум у нас приймає сенат, тому готуємо пропозиції, які обговоримо на засіданні", – сказала Наталія Климовська.

Довідково. Григорій Степанець народився 1938 року у Вінниці. Його батько воював у Другій світовій війні і був убитий німцями в жовтні 1941 року. Григорій з матір'ю були евакуйовані на Урал, де вони зазнали голоду та інших випробувань. Після закінчення війни вони повернулися до Вінниці.

Степанець закінчив середню школу і в 1956 році вступив до Московського державного університету імені М.В. Ломоносова, де отримав ступінь магістра з математики, ступінь магістра з хімії та ступінь кандидата наук з фізичної хімії. Вільно володів українською, російською, німецькою, італійською та англійською мовами. Коли працював у Геофізичному науково-дослідному інституті в Москві, підписав листа на підтримку дисидентів і невдовзі був звільнений радянською владою за сфальсифікованим приводом. Пізніше його переслідувало КДБ, і він не міг працювати. Подав заявку на отримання виїзної візи, але йому відмовили.

Ситуація змінилася після приходу Горбачова до влади, і він отримав дозвіл виїхати з Радянського Союзу. У 1989 році він приїхав до США і почав працювати в Microsoft у Редмонді, штат Вашингтон, розробником програмного забезпечення. Разом з іншим розробником програмного забезпечення вони винайшли патент, переданий Microsoft на декодування кодів даних змінної довжини.

Читайте також: Правозахисники фіксують щорічне зростання випадків насильства на сексуальному ґрунті серед військовослужбовців армії РФ
Опубликовано в Общество
2023.01.25 16:00

По всій Україні передчасне цвітіння сакури, пролісків та інших весняних рослин (фото)

Новини
Новини

По всій Україні у перші дні січня через аномальне як для зимового періоду тепло квітнуть весняні рослини. Так, у Києві зацвіли сакури та проліски, проросли тюльпани, у Кривому Розі також квітнуть сакури, а на Закарпатті проліски й сакури, а у Дніпрі квітне пшінка весняна.

Українці публікують у соцмережах фото квітів, в яких почалося передчасне цвітіння. На жаль, згідно з прогнозами синоптиків вже на Різдво (за юліанським календарем) на зміну аномально теплій погоді в Україні прийде суттєве похолодання. Обіцяють снігопади та морози навіть до -20 градусів.

Читайте також: Забруднення повітря призводить до мільйона мертвонароджених немовлят на рік, - науковці
Опубликовано в Общество
2023.01.04 14:36

Тіні війни в творчості Олександра Храпачова

Блоги
Блоги

«Збирання врожаю» - саме так автор окреслив військовий період своєї творчості, в якому можна зустріти різні «антигламурні» зображення, в тому числі підбитих танків.

Творчі пошуки київського художника Олександра Храпачова пролягають в царині пленерного живопису. Його захоплюють нові місця й незнані краєвиди, а глядачі з насолодою та хвилюванням спостерігають за географією подорожей – Україна, В’єтнам, Китай, Казахстан, Камбоджа, Cловаччина, Єгипет, Грузія… Перед очима постають яскраві, насичені та енергійні панорами Карпат, марини Чорного моря, величні прадавні храми та монастирі. Але все це було до лютого 2022 року, який змінив вектори та творчі вподобання, залишивши незмінним тільки суто творчий прийом - пленерний пошук.

Читайте також: Жіночий образ в живописах Максима Малильо

Медитативний, врівноважений та миролюбний настрій живописів Олександра Храпачова змінився, зникли звичні ще донедавна розкішні пейзажі та вишукані, естетські натюрморти. В роботах виник нерв і настороженість, з’явилось неусвідомлене очікування. «Збирання врожаю» - саме так автор окреслив військовий період своєї творчості, в якому можна зустріти різні «антигламурні» зображення, в тому числі підбитих танків. Автор переконаний, що зміни закономірні, а в творчості просто не могли не виникнути рефлексії на оточуючу дійсність, палке бажання перемоги та віра в силу добра. Філософія війни – головний лейтмотив сьогодення не тільки в творчості Олександра. Ним переймаються численні художники з різних куточків світу і кожен по-своєму, у притаманній йому манері малює, неначе молиться, з вірою, надією та любов’ю.

Cередина літа видалася плідною для автора. Повертаючись із живописного пленеру, який відбувся в липні цього року в селі Ставки Радомишльського району, Олександр Храпачов несподівано потрапив на місця бойових дій, які відбулися весною поблизу села Дмитрівка, що під Києвом. А потрапивши, не зміг уникнути бажання відтворити в полотнах побачене. Велике скупчення розбитої техніки було притягальним і жахливим водночас. Олександр протягом тривалого часу постійно їздив на локацію і цілий день під сонцем, дощем та вітром малював і всоте переживав трагічні події. Творчий день був настільки емоційно насиченим, що художник потребував часу і відпочинку із тим, щоб відновившись, із новими силами приступити до продовження розпочатої теми війни і миру. «Українське суспільство після лютого 2022 року входить в нові реалії життя, йде переосмислення культурних процесів, як таких, та їхньої організації. Адже життя продовжується, а мистецтво, яке завжди існує поза часом і простором, вносить свої корективи у всі без винятку сфери діяльності митця. В серії «Дмитрівка», до якої ввійшло 9 полотен, відображені певні нетварні свідки війни – колона бронетехніки російської армії, яка постає уламком руйнівної безжальної сили із своїми територіальними претензіями та хворобливими, складно визначеними ремінісценціями і яка, попри свою міць та грізність, виявляється безсилою на тлі загально цивілізаційних процесів та невблаганного Хроносу. Мине ще трохи часу і смертоносна техніка просто зникне, розчиниться посеред трави і дерев. Так, принаймні, здається тепер. І вкрай складно і безмежно боляче уявляти, якою вона була в моменти найвищої активності. «Збір врожаю» - триває. Нині він у металі бронетехніки. І це є апогеєм війни, як такої».

Підбиті танки на полотнах Олександра Храпачова - загрозливі, місцями нікчемні, але, однозначно, вже не смертоносні. Вони перестали бути знаряддям вбивства, перетворившись на купу металобрухту. Їхня фатальність фрагментально прочитується, залишаючи у серцях смуток та біль. Художник переконаний, що всі міста і селища України, де ворог творив геноцид, стали символічними місцями катарсису для всього прогресивного людства. Для автора ці броньовані уламки практично знищені і через невеликий проміжок часу їх вже не відшукають. Вони є безсилими перед невблаганним колесом історії, залишаючись сьогодні на короткий проміжок часу німими, скаліченими свідченнями безглуздої жорстокості та агресії, викликаючи тільки безмежний біль і страждання. Олександр пригадує, як автівки , які проїжджали мимо, спинялися. Люди підходили до колони техніки не тільки з цікавості, але й сповненими співчуття. Багато розмовляли із художником, пропонували допомогу і розуміли, що той фіксує для нащадків, створюючи певні коридори пам’яті та консервуюви в просторі полотна емоційні стани війни.

Сьогодні Олександ Храпачов повністю розчинився у викладацькій діяльності тим більше, що реалії воєнного часу змушують бути зібраним і оперативно реагувати на попередження. Художник не переконаний чи повернеться до теми «Дмитрівки» у тому вигляді, у якому вона вже існує, коли виникне нагода знову малювати. Але тема війни залишатиметься в його творчості та пам’яті, хвилюючи та провокуючи до численних образотворчих втілень.

Читайте також: Життя і творчість Ярослава Мотики. Фрагменти і спогади Частина І.
Опубликовано в Общество
2022.12.27 19:30

У центрі Києва адміністратор ресторану вигнала бабусю, яка попросила гарячої води

Новини
Новини

Довкола столичного ресторану "Хлібний" розгорівся неабиякий скандал через те, що бабусю Євгенію, домівка якої, за її словами, постраждала ще під час вибухів на складах в Ічні на Чернігівщині, "попросили" із закладу, коли та зайшла туди попросити хоча б гарячої води.

Ганебною історією у своєму Instagram поділилася заступник міністра з євроінтеграції Анна Сергєєва. Вона стала свідком обурливої поведінки персоналу "Хлібного". За її словами, вона зайшла до закладу у Пасажі з другом випити чаю.

"У заклад зайшла пані у віці. Класична бабуся — чисті охайні речі, правильна мова. Але видно, що їй потрібна допомога. Як мінімум — погрітися. До неї підійшла офіціантка. За її жестами стало зрозумілим, що бабусі нічим не можуть допомогти й просять залишити приміщення", - розповідає Анна.

Далі політик разом із другом покликали офіціантку і запитали, про що саме просить бабуся. Та відповіла: "Не знаю, щось поїсти". Пенсіонерка в цей час так і стояла біля входу. Сергєєва запросила її сісти, під час розмови 85-річна жінка розповіла, що її дім на Чернігівщині постраждав ще під час вибухів на складах боєприпасів в Ічні, а до Києва вона приїхала просити відновити житло.

Сергєєва запитала, чи хоче бабуся чогось, та скромно відповіла, що було б непогано хоча б гарячої води, бо змерзла на вулиці. Анна замовила їй чорний чай та три ватрушки. Далі розмова з пенсіонеркою Євгенією продовжилася. З'ясувалося, що вона має дві вищі освіти, вдова, мала невеличке господарство, яке, за її словами, знищили окупанти. Тому й приїхала просити про допомогу.

"І тут нашу розмову перебиває офіціантка: "Ось ваша їжа і чай, але ви маєте піти із закладу", - розповіла Сергєєва.

Вона була шокована такою поведінкою персоналу, адже пенсіонерка була охайно одягнута. Офіціантка сказала, що це адміністратор попросила випроводити бабусю. Прохання покликати цю адміністраторку так і залишилося проханням, ніхто так і не підійшов, щоб пояснити ситуацію.

"Тест на людяність заклад не склав. А що може бути важливішим під час війни?" - підсумувала цю історію Анна.

У мережі залишили безліч коментарів щодо цієї історії з "Хлібним:

  • "Вони вкотре пробивають дно".
  • "Як ви задовбали - скільки разів "Хлібний" ганьбився, а ви все одно туди ходите.
  • "Тест на "людяність" заклад не склав ще тоді, коли на початку війни вирішив не видавати співробітникам зарплату.

Згодом Сергєєва повідомила, що фігуранткою цієї неприємної історії з "Хлібним" є Рохля Євгенія Володимирівна, 15 вересня 1938-го року народження.

Опубликовано в Общество
2022.12.07 14:20

Захисник "Азовсталі" Діанов передав мільйон гривень на допомогу родинам загиблих футбольних фанатів

Новини
Новини

Захисник "Азовсталі" морський піхотинець Михайло Діанов передав 1 млн грн фонду "Трибуна Героїв", що допомагає сім’ям футбольних фанатів, які загинули на війні проти РФ.

"Дякуємо ми перш за все за вчинок Михайлу. Він особисто передав до фонду 1 млн грн. Це частина грошей, яку зібрали на його лікування українці. Згодом усі витрати на реабілітацію взяв на себе ФК "Шахтар", тож Михайло вирішив допомагати зібраними коштами іншим. Родини загиблих футбольних фанатів серед них", – зазначили у фонді.

Нагадаємо, що після звільнення Діанова з полону українці зібрали на його лікування 23,4 млн грн. Однак оскільки всі витрати на лікування і реабілітацію взяв на себе ФК "Шахтар", він вирішив віддати зібрані йому кошти на допомогу своїм побратимам.

У листопаді перші 3 млн грн Діанов направив на допомогу дітям полеглих героїв у "Фонд підтримки родин захисників "Азовсталі".

Читайте також: Скандал зі звільненим із полону "азовцем": захисник Маріуполя публічно відбілює одного з винуватців війни в Україні
Опубликовано в Общество
2022.12.04 13:20

Жіночий образ в живописах Максима Малильо

Блоги
Блоги

Жіночий образ – найулюбленіший в творчості художників всіх часів і народів. Жінка-мати, кохана, берегиня – на жіночу долю випадає багато іпостасей, які завжди привертали увагу митців.

Жертовність, милосердя, ніжність, краса – жінка поставала у творах мистецтва взірцем довершеності та носієм найкращих рис людства. Твори мистецтва – скульптура та живопис крізь століття доносять до нас образи прекрасних цариць та панянок, міфічних німф та цілком реальних, але часто невідомих красунь, з часів, що давно минули.

Читайте також: Золотая птица счастья Марии Примаченко

Молодий київський живописець Максим Малильо вважає, що увічнювати жіночу красу – одне з пріоритетних завдань мистецтва, як такого, і його особиста місія, зокрема. Митець зізнається, що малювати може тільки тоді, коли перебуває у стані закоханості. Він переконаний, що навряд чи стане створювати полотна, якщо на душі не буде того солодкого та звабливого присмаку, який приходить у життя людини із почуттями. «Жінка–любов» – стали для нього синонімами, увійшли в життя з дитинства і, вочевидь, залишаться назавжди.

Максим Малильо народився у старовинному карпатському містечку Воловець, розкиданому посеред живописних гір, які надихали і продовжують дарувати насолоду численній когорті прихильників Закарпатської школи живопису. Максим Малильо не став винятком і обрав професію живописця з багатьох причин, але однією із вирішальних, такою, що повністю перевернула життя хлопця із звичайної української родини, стала саме неповторність і магічність Карпат, в оточенні яких він зростав. Художник розповідає: «Мистецтво прийшло до мене випадково: хотів зробити щось всупереч батькам. До цього надії на відомого скрипаля чи великого футболіста (і ще, принаймні, шести багатообіцяючих професій) розвіялися після третього заняття – я дуже не любив відвідувати гуртки! Однак, несподівано для всіх, фарби і пензлі взяли мене в полон, і відтоді вже 15 років сповнюють кольором моє життя».

Людиною, яка повністю довіряла сину та підтримувала всі його починання, терпляче зносила численні дитячі вибрики (а в дитинстві він був ще той шибайголова) була мама Тетяна Василівна – друг, помічниця, берегиня і охоронниця. І якими б не були складні стежки сина-митця, Тетяна Василівна завжди поруч, підтримує гарним словом, добрим ділом і… надихає! Художник не приховує, що він завжди перебує спілкування із матір’ю, відчуває еа генетичному рівні сильний емоційний зв'язок.

Юні роки, які припали на художню школу, були вільними і щасливими. В школі, як це не дивно, мало не єдиним справжнім другом стала саме дівчинка Ірина, якій Максим симпатизував. Але, окрім симпатії, між ними виникли справді дружні стосунки колег по цеху – дюна мисткиня першою дізнавалася про пошуки та сумніви Максима, робила підказки та зауваження, яких він потребував. І хоча Ірина не обрала професію художника і стежки колишніх однокласників розійшлися, Ірина та той час залишилися у спогадах та думках, оповитих легкою вуаллю недомовленостей та сподівань, яким не судилося збутися.

Захоплення живописом вилилося у бажання навчатися далі. Максим пригадує: «Я зрозумів, що живопис рятує. До певної міри він став центром мого Всесвіту, окреслив життя та поведінку в соціумі, допоміг віднайти стиль, ритміку, впорядкував емоцію. Все, що я хочу сказати людству, а часто це хочеться зробити дуже голосно, почало відтворюватися на полотнах. І це було прекрасно! А влаштовувати гучні сцени на публіці стало не цікаво. Куди як продуктивніше дивитися в завтра, коли в стінах майстерні може з’явитися новий твір – несподіваний, яскравий, вражаючий».

Фаховий коледж мистецтв ім. А. Ерделі, куди вступив Максим Малильо – знаковий навчальний заклад для Закарпаття. Адже саме він був правонаступником Ужгородської публічної школи рисунку, яка працювала з 1927 по 1945 рік під керівництвом Адальберта Ерделі – легенди українського живопису. Роки навчання в коледжі стали черговою сходинкою на мистецький олімп і були позначені невпинним торуванням майстерності, пошуків себе. Максим пригадує, що на цьому шляху його вірною товаришкою та помічницею стала одногрупниця Руслана. І знову-таки, не без легкого захоплення та розуміння, що поруч із тобою не просто красива дівчина, а друг, який зрозуміє, підтримає порадою та гарним словом. Саме в цей час в творчості художника починають з’являтися перші вагомі портрети, які, за його словами, становили «портрети душі» самого митця. Тобто, за зображеннями оголеної натури чи жіночого портрета можна незмінно відшукати риси самого художника, відкривши для себе його таємниці, прагнення та бачення. Період навчання в коледжі позначений захопленням творчістю А. Ерделі. Художник не приховує, що й досі у полоні «ерделівської смарагдової» палітри, і ця тема активно використовується у творчості. Наполегливість та завзятість дали результати – Максим став відомим у коледжі, його поважали викладачі та студенти. А дипломною роботою стала «Дівчина-квіткарка», яку Максим намалював із першокурсниці Мар’яни. Дівчина, з огляду на харизму молодого художника, залюбки погодилася позувати. Максим пригадує, як задля гарної постановки завалив всю майстерню квітами!

Бажання навчатися в столичній Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА) органічно сформувалося в процесі вивчення історії Київської школи живопису. Остаточне рішення визріло після того, як художник побачив триптих Федора Кричевського «Життя» (створений у 1927 році і складається з трьох полотен «Любов», «Сім’я», «Повернення»). Молодого митця захопила можливість навчатися у закладі, який створив, і в якому був ректором, легендарний Ф. Кричевський. Триптих перевернув всі уявлення про мистецтво живопису та його можливості, захопив і відкрив очі на нові горизонти.

Навчання в столичній престижній академії Максим Малильо сприймає, як справжню школу життя – повчальну, виховну, місцями сувору. Але все це було вкрай необхідним для подальшого росту та формування молодого митця. Складна академічна школа, викладачі - висококласні фахівці і прекрасні художники - всі ці фактори суттєво вплинули на перебіг подій і дали зрозуміти, що в мистецтві тільки на емоціях піднятися до омріяних творчих висот неможливо. І саме в цей відповідальний і складний період в житті художника з’являється та, який судилося на короткий проміжок стати коханою дружиною, помічником, порадницею і дороговказом. Ліза навчалася в Києво-Могилянські Академії. Одного разу випадково познайомившись, молоді люди вирішили не розлучатися. Максим Малильо підкреслює, що поява в його житті музи, якою стала Ліза, допомогла краще зрозуміти сутність жіночого портрету, відшуковувати ті засоби і форми образотворчості, які б найкраще відповідали характеру і настрою людини. Втім, Ліза була не єдиною моделлю художника в той час, адже академічна система навчання передбачає штудіювання натури.

Сьогодні Максим Малильо продовжує навчання в Аспірантурі НАОМА. Його творча манера на даному етапі сформована завдяки його викладачу народному артисту України, керівнику творчої майстерні в НАОМА професору Михайлу Гуйді. Вишукана палітра, віртуозний мазок, загостренність на акцентах та деталях і, найголовніше, майже рентгенівське бачення натури.

Читайте також: Таємниці миттєвості в живописах Оксани Попінової
Опубликовано в Общество
2022.11.30 18:01

Таких показників не було останні тисячі років: кліматолог дала прогноз, якою буде зима в Україні

Новини
Новини

Українців лякають холодною зимою, тож кліматологи та метеорологи поспішили заспокоїти: зима 2022/2023 обіцяє бути ще теплішою, ніж у попередні роки. А все через глобальне потепління та вплив такого явища, як Ла-Нінья. Про це заявила завідувачка відділу прикладної метеорології та кліматології Українського гідрометеорологічного інституту ДСНС Віра Балабух.

"Очікується, що зима в Україні буде теплою. Усі останні роки ми не бачимо суворих зим. У нас практично не було зими у 2019-20 роках. І всі наступні та попередні зими були також теплими. Температура повітря постійно підвищується, і особливо це помітно в зимовий період", – говорить Віра Балабух.

Та все ж, додає кліматолог, будуть короткочасні "затоки" холодного арктичного повітря на територію України - тоді температура знижуватиметься. Стверджується, що середньодобова температура взимку в Україні становитиме від -5 до +5 градусів.

За словами фахівчині, вийшов шостий звіт Міжнародної урядової групи експертів зі зміни клімату, в якому йдеться про те, що зараз показники температур досягають безпрецедентних значень. Таких показників не було останні тисячі років. Ми маємо посуху дуже великих масштабів.

Читайте також: Російські військові запросили перемовини: пропонують залишити зброю й техніку і здатись в полон (відео)
Опубликовано в Общество
2022.09.12 13:01
Страница 1 из 737