«Не ноешь, берешь и делаешь». Редактор MC.today о воплощении мечты и переезде в Португалию

2020.01.20 | 12:21

AMP logoAMP-версия
Стаття доступна українською мовою
Статья доступна на русском языке

Вера Черныш – совладелец, управляющий партнер и редактор издания MC.today. Второй совладелец и главный редактор издания – ее муж Тимур Ворона. Помимо бизнеса, главная страсть Веры и Тимура – путешествия.

В партнерском проекте с Правэкс Банком Вера рассказала, как мечты о путешествиях привели к тому, что они с Тимуром перебрались в Португалию.

Как я поехала в путешествие и встретила будущего мужа

Помню, как я мечтала путешествовать. Раньше я работала в офисе и за границу выбиралась максимум раз в год, а то и реже.

Фото людей из поездок, на которые натыкалась в ленте Facebook, словно дразнили: «Ты сидишь в бетонной коробке, а мы сидим под пальмой, бе-бе-бе».

Не ездила в поездки я так часто, как мне хотелось, по разным причинам. Сложно было найти компанию – мой спутник в путешествиях смысла не видел, они мешали его работе. До безвиза было далеко, и каждая поездка в Европу превращалась в хождения по мукам: нужно было предметно доказать, что я не собираюсь в стране назначения торговать своим телом.

В июле 2015 года мы с подругой Ульяной поехали в долгожданный отпуск в Италию. Помню, как я уговаривала Ульяну решиться – было много препятствий к поездке. Потом мы бесконечно долго собирали документы на визу. Отели, билеты, брони, банковские счета – то, что сейчас у меня превратилось в фон и повседневность, тогда было сложнейшей задачей.

Вера Черныш, MC.today

Вера Черныш

Отпуск был в любимом формате новичков: галопом по Европам. Три великих города за неделю: Рим, Флоренция, Венеция. Только псих или неопытный балбес может решиться на такой маршрут, ведь за день-два эти города не осознаешь. Но тогда нам было прикольно – мы изголодались по впечатлениям и радовались каждому засохшему бутерброду в туристической кафешке. Даже фырканье в наш адрес итальянских официантов забавляло.

Под конец путешествия я зачем-то решила купить местную сим-карту и проверить, что же мне пишут по работе. Когда заработал интернет, я первым делом открыла Facebook (да, я тоже в рабстве у Цукерберга, как и вы). И там верхним постом висела запись моего будущего мужа Тимура о том, что он только приехал во Флоренцию совсем один, сидит у речки и грустно пьет вино.

С Тимуром мы были шапочно знакомы по каким-то конференциям. Меня тогда поразила эта точность наведения. Я решила, что это знак судьбы, и позвала Тимура приехать к нам в Венецию. Каналы и гондолы Тимура не привлекли – он сказал, что для вольного журналиста все это дорого. Поэтому мы договорились о встрече через день в Риме, на мой день рождения.

Теперь 23 июля у нас двойной праздник: мое появление на свет и начало нашей любви, как бы пафосно это ни звучало. Так я нашла человека, который так же сильно хотел путешествовать, как и я. Мы вместе уже пятый год.

Вера Черныш и Тимур Ворона

Вера Черныш и Тимур Ворона

Как мы провели зиму в поездках

На заре нашего знакомства мы с Тимуром только и говорили, что о путешествиях. Куда мы уже ездили, куда хотим поехать. Первая поездка была через пару недель наших «встречаний» – мы полетели в Вильнюс, где Тимур родился. Она запомнилась мне долгими рассуждениями о цеппелинах и литовских картофельниках. Тимур оказался тем еще обжорой.

Пилотное путешествие прошло успешно, можно было продолжать. Мы решили, что зима в Украине тоскливая. К тому моменту я уже полностью перешла на фриланс и могла работать из любой точки мира. Так мы себе спланировали амбициозный маршрут: вначале в Италию на две недели, потом в Англию на свадьбу к родственникам, потом в Лиссабон, потому что там должно было быть тепло. И все это за два месяца, январь-февраль.

Во Флоренции мы жили в крошечной квартире у дворца Медичи. Дому было 600 лет, и мы фантазировали, что в нем мог ночевать еще Микеланджело или как минимум его ученик. Кухня там была в шкафу, а чтобы вскипятить воду, надо было выключить все остальные приборы – электрическая проводка была примерно ровесницей дома. И все же, несмотря на все старания, свет отключался, и по винтовой лестнице во мраке мы спускались с четвертого этажа на первый, где был щиток с пробками.

В новогоднюю ночь электричество сыграло с нами злую шутку. Я поставила греться чайник, он долго не закипал. Я о нем, конечно, забыла, и мы пошли праздновать и гулять по древнему городу. Пробили куранты, и тут меня осенило: «Чайник! Он на плите уже часа четыре! Бежим!»

Пока мы мчались, я представляла исторический дом в огне, мой ноутбук в огне, мой паспорт в огне. Все горит, я рыдаю, скорая помощь, никого уже не спасти.

Вера Черныш и Тимур Ворона, MC.today

Перед самым домом мы попали в дичайшую людскую пробку, и к образу пожара добавились теракты и взрывы – ко мне в толпе прижималось много людей с соседних континентов. Воображение разыгралось не на шутку. Когда мы таки прорвались к заветному дому-старичку, оказалось, что вода еще даже не начала закипать.

Мы заварили чай из теплой водички, закусили итальянской пасочкой и легли спать. То путешествие я вспоминаю с особенной теплотой и мечтаю вернуться в Италию поскорее.

Потом были шотландские горы Хайлендс и солнечный Эдинбург в феврале. А после – Лиссабон, где мы перешли из человеческого в овощное состояние. Мы жили в старом доме у залива, каждый день ходили смотреть на набережную, пить кофе в уличных кафе-грибочках и дышать океанским воздухом.

В Португалии мы словно превратились в баклажанов, спокойненько лежащих на грядке и подставляющих солнцу то один бочок, то другой. За месяц в Лиссабоне мы не посмотрели практически ни одного музея, мало видели достопримечательностей, немного работали, но много наслаждались. Удивительный контраст со всей моей предыдущей жизнью из беготни и стрессов.

Португалия нам очень понравилась, и мы решили сюда вернуться летом, но уже в другой город – Порту.

Вера Черныш и Тимур Ворона

Как мы встретились с Порту

Первый наш вечер в Порту был довольно ветреным и прохладным для начала лета. Мы спустились на набережную и увидели пальмы в желтом свете фонарей и лодочки рыбаков, спящие на воде. Потрясающе красиво и романтично.

У нас с Порту была любовь с первого взгляда. Это город вечной весны, где практически никогда не бывает жарче +25 и холоднее +15 градусов. Здесь нам встретились дружелюбные люди, красивейшая набережная длиной в десятки километров, безбрежный океан, вкусная еда, солнце.

Порту
Порту

По сравнению с Лиссабоном в Порту было меньше туристов, зато больше красивых мест, а еще океан в черте города. Нам тут очень понравилось, и мы решили остаться.

В тот же месяц мы нашли квартиру мечты – в 15 минутах от набережной, с огромной террасой, в маленьком нестаром доме. Уже тогда у меня было ощущение, что я не хочу спать в чужих постелях – хочу свою собственную кровать каждый день, свой диван и свой рабочий стол.

Тогда нам казалось, что это нормально – три месяца жить в Португалии, три месяца путешествовать по миру или жить в Украине.

Вера Черныш и Тимур Ворона

Мы съездили на пару месяцев на Шри-Ланку и жутко устали от тамошней неустроенности, которую на первый взгляд и не видно за пальмами и кокосами.

Потом проехали тысяч пять километров по Штатам и Мексике. Было потрясающе с точки зрения расширения горизонтов, но тогда мне кочевая жизнь надоела окончательно, и мы решились получать вид на жительство в Португалии.

Вера и Тимур в США

Вера и Тимур в США

У Правэкс Банка есть предложение для тех, кому не терпится осуществить свою мечту уже сейчас, – Европейский персональный кредит.

Вы можете получить до 1 млн грн на срок до пяти лет без залога по реальной процентной ставке от 19,5 %. Это самые выгодные условия на рынке: средняя ставка по таким кредитам в других украинских банках – 41,93 %. Можно инвестировать в покупку автомобиля, построить дом, оплатить обучение детей, открыть бизнес – осуществить план, к которому вы давно стремились. Главное условие – ваш доход должен быть официальным.

Заполните заявку на сайте и назовите мечту, на которую вам не хватает денег.

Как мы получили вид на жительство

При первом знакомстве с португальскими требованиями к эмигрантам волосы встали дыбом, а ум стал заходить за разум – формулировки были размытыми, словно обезжиренное молоко, а люди в эмигрантских группах вещали, как вороны, что у нас ничего не получится.

Мы попробовали найти местного адвоката, пошли наобум к одной португалке. Она нас «кормила» бесконечными «завтра». А потом и вовсе перестала отвечать на наши сообщения. Так мы столкнулись впервые с не очень приятной португальской чертой: вам никогда не скажут «нет» в лицо.

Вера Черныш и Тимур Ворона

В отчаянии я пошла искать на форумы и наткнулась на адвоката из Лиссабона, которая тоже эмигрировала из постсоветского пространства. Мы с ней созвонились, и за полчаса она структурировала весь хаос, который был у нас в голове по поводу переезда в Португалию, а еще указала путь к цели.

Все оказалось не так страшно: нужно было открыть в Португалии предприятие, взять себя на работу, получать на него доходы и платить налоги. Через полгода можно подаваться на вид на жительство.

Компанию нам помогла открыть наш юрист Ирина. На тот момент mc.today был только на старте, и основной наш доход был от фрилансерских проектов по пиару украинских IT-компаний на западных рынках. Поскольку у каждого уважающего себя украинского айтишника есть юрлицо или в США, или в Европе, мы смогли продемонстрировать миграционной службе портфолио из внушительного списка клиентов со всего мира.

Секрет получения вида на жительство: максимально следовать всем заявленным процедурам. Ведь по большому счету конкретного чиновника, который принимает решение, мало интересует ваша личность. Главное, чтобы он мог поставить галочку в критерии на соответствие и не получить за это по шапке.

Многие местные мигранты совершают одну и ту же ошибку, из-за которой надолго становятся нелегалами: они приезжают в Португалию по туристической визе и идут подавать документы уже в самой стране. Им годами не назначают собеседование, у визы выходит срок, они не могут выехать из страны и сидят здесь на птичьих правах.

Правильный путь – собрать необходимую пачку документов и идти подаваться в Киеве на «резидентскую визу». По этой визе можно въехать в страну с целью подачи документов на вид на жительство. Таким образом власти Португалии делают «отсмотр» кандидатов в жители еще в их родной стране. Если ты прошел первый этап – дальше будет проще, так как тебе уже дали предварительное добро.

Мы боялись, что наши документы будут долго рассматривать, начитались об этом ужасов на форумах. Но нам в течение недели выдали паспорта с заветной визой. В личном разговоре сотрудники консульства сказали, что уже давно не видели настолько тщательно и качественно оформленных документов – за это спасибо нашему адвокату.

Юридические услуги обошлись нам в несколько тысяч евро. Теоретически всю операцию можно провернуть самостоятельно, официально это стоит в районе нескольких сотен евро на человека. Но я это никому не советую – много бюрократии и подводных камней.

Последующий процесс в целом прошел гладко, и в этом году мы продлили наши «резиденции» еще на два года.

Как мы перевозили вещи

У меня много вещей не было, только одежда, я до этого жила на съемных квартирах. У Тимура было больше барахла, начиная от строительного уровня, заканчивая лавочкой для отжимания и рыцарскими доспехами.

Вера Черныш, MC.today

Часть самого необходимого перетащили в двух гигантских чемоданах самолетом. Остаток отправляли частными перевозчиками, которые берут в среднем по €1,5 за килограмм веса.

Вначале пытались перевезти вещи официальным перевозчиком вроде «Новой Почты», но это оказалось как-то очень сложно. Надо было по каждой футболке писать объяснительную: где купили, за сколько, почему нет чека. Мы на этом «поломались» и пошли обходным путем.

Мебель всю покупали на месте, в основном в IKEA. Деньги на обстановку жилья потратили сравнимые с теми, что пришлось бы заплатить в Украине.

Вера Черныш и Тимур Ворона, MC.today

Что нужно делать, чтобы добиться своей мечты

Америку я не открою, путь к мечте давно известен.

  1. Определить, какая у тебя цель. Для меня вначале это были путешествия, потом – жизнь в Португалии, теперь – строительство медиабизнеса, который превратит всех на Земле в активных и умных.
  2. Разложить эту подцель на маленькие шажки. Так менее страшно шагать вперед.
  3. Найти классного спутника, чтобы в пути было нескучно – мне очень повезло с мужем и партнером.
  4. Идти по намеченному пути к поставленной цели, не отвлекаясь и не сворачивая.

Иногда, правда, бывает, что на пути превращаешься в девушку из этого видео. Когда бьешься-бьешься в одну точку – и шишка на лбу растет.

Но все равно в итоге находишь проход к цели, и все получается. Хватит ныть, бери и делай – секрет воплощения мечты прост. Приятного вам пути!

Инфографика Правэкс

Віра Черниш – співвласниця, керуюча партнерка та редакторка видання MC.today. Другий співвласник і головний редактор видання – її чоловік Тимур Ворона. Окрім бізнесу, головна пристрасть Віри та Тимура – подорожі.

У партнерському проєкті з Правекс Банком Віра розповіла, як мрії про подорожі привели до того, що вони з Тимуром переїхали до Португалії.

Як я поїхала у подорож і зустріла майбутнього чоловіка

Пам’ятаю, як мріяла подорожувати. Раніше я працювала в офісі й за кордон вибиралася максимум раз на рік, а то й рідше.

Фото людей із поездок, на які натикалася у стрічці Facebook, немов дражнили: «Ти сидиш у бетонній коробці, а ми сидимо під пальмою, бе-бе-бе».

Не була я в поїздках так часто, як мені хотілося, із різних причин. Складно було знайти компанію – мій супутник не бачив сенсу в подорожах, вони заважали його роботі. До безвізу було далеко, і кожна поїздка до Європи перетворювалася на ходіння по муках: потрібно було предметно довести, що я не збираюся у країні призначення торгувати своїм тілом.

У липні 2015 року ми з подругою Уляною поїхали в довгоочікувану відпустку до Італії. Пам’ятаю, як я вмовляла Уляну зважитися – було багато перешкод до поїздки. Потім ми нескінченно довго збирали документи на візу. Готелі, квитки, бронювання, банківські рахунки – те, що нині перетворилося в мене на фон і повсякденність, тоді було дуже складним завданням.

Вера Черныш, MC.today

Віра Черниш

Відпустка була в улюбленому форматі новачків: галопом по Європах. Три великі міста за тиждень: Рим, Флоренція, Венеція. Тільки псих або недосвідчений бельбас може зважитися на такий маршрут, адже за день-два ці міста не осягнеш. Але тоді нам було прикольно – ми зголодніли за враженнями та тішилися кожному сухому бутерброду в туристичному кафе. Навіть пирхання італійських офіціантів на нашу адресу веселило.

Наприкінці подорожі я чомусь вирішила придбати місцеву SIM-карту й перевірити, що мені пишуть по роботі. Коли запрацював інтернет, я спочатку відкрила Facebook (так, я також у рабстві в Цукерберга, як і ви). І там верхньою публікацією висів запис мого майбутнього чоловіка Тимура про те, що він щойно прилетів до Флоренції зовсім один, сидить біля річки й сумно п’є вино.

Із Тимуром ми були далекими знайомими через якісь конференції. Мене тода вразила ця точність наведення. Я вирішила, що це знак долі, і покликала Тимура приїхати до нас у Венецію. Канали та гондоли Тимура не привабили – він сказав, що для незалежного журналіста все це дорого. Тому ми домовилися про зустріч через день у Римі, на мій день народження.

Тепер 23 липня в нас подвійне свято: моя поява на світ і початок нашого кохання, як би пафосно це не звучало. Так я знайшла людину, котра так само сильно хотіла подорожувати, як і я. Ми разом уже п’ятий рік.

Вера Черныш и Тимур Ворона

Віра Черниш і Тимур Ворона

Як ми провели зиму в поїздках

На початку нашого знайомства ми з Тимуром тільки й говорили про подорожі. Де ми вже були, куди хочемо поїхати. Перша поїздка була через кілька тижнів наших «зустрічань» – ми полетіли до Вільнюса, де Тимур народився. Вона запам’яталася мені довгими міркуваннями про цепеліни та литовськими картопляниками. Тимур виявився неабияким ненажерою.

Пілотна подорож минула успішно, можна було продовжувати. Ми вирішили, що зима в Україні тужлива.На той момент я вже повністю перейшла на фріланс і могла працювати з будь-якої точки світу. Так ми собі спланували амбіційний маршрут: спочатку до Італії на два тижні, потім до Англії на весілля до родичів, далі до Лісабона, тому що там мало бути тепло. І все це за два місяці, січень-лютий.

У Флоренції ми жили в малесенькій квартирі біля палацу Медічі. Будинку було 600 років, і ми фантазували, що в ньому міг ночувати ще Мікеланджело або як мінімум його учень. Кухня там була у шафі, а щоб закип’ятити воду, потрібно було вимкнути всі інші прибори – електрична проводка була приблизно ровесницею будинку. І все ж таки, незважаючи на всі старання, світло вимикалося, і гвинтовими сходами в мороці ми спускалися з четвертого поверху на перший, де був щиток із пробками.

У новорічну ніч електрика зіграла з нами злий жарт. Я поставила грітися чайник, він довго не закипав. Я про нього, звичайно, забула, і ми пішли святкувати та гуляти стародавнім містом. Пробили куранти, і тут я згадала: «Чайник! Він на плиті вже години чотири! Біжимо!»

Поки ми мчали, я уявляла історичний будинок у вогні, мій ноутбук у вогні, мій паспорт у вогні. Все палає, я ридаю, швидка допомога, нікого вже не можна врятувати.

Вера Черныш и Тимур Ворона, MC.today

Перед самим будинком ми потрапили в жахливий людський затор, і до образу пожежі додалися теракти й вибухи – до мене в натовпі притискалося багато людей із сусідніх континентів. Уява розігралася не на жарт. Коли ми все ж таки дісталися до заповітного старого будинку, виявилося, що вода ще навіть не почала закипати.

Ми заварили чай із теплої води, закусили італійською пасочкою та лягли спати. Ту подорож я згадую з особливою теплотою та мрію повернутися до Італії якомога скоріше.

Потім були шотландські гори Хайлендс і сонячний Единбург у лютому. А після цього – Лісабон, де ми перейшли із людського в овочевий стан. Ми жили в старому будинку біля затоки, щодня ходили дивитися на набережну, пити каву у вуличних кафе-грибочках і дихати океанським повітрям.

У Португалії ми ніби перетворилися на баклажанів, що спокійно лежать на грядці та підставляють сонцю то один бік, то інший. За місяць у Лісабоні ми не подивилися практично жодного музею, мало дивилися пам’яток, небагато працювали, але багато насолоджувалися. Дивовижний контраст з усім моїм попереднім життям, що складалося з біганини та стресів.

Португалія нам дуже сподобалася, і ми вирішили сюди повернутися влітку, але вже в інше місто – Порту.

Вера Черныш и Тимур Ворона

Як ми зустрілися з Порту

Перший наш вечір у Порту був доволі вітряним і прохолодним для початку літа. Ми спустилися на набережну й побачили пальми в жовтому світлі ліхтарів і рибальські човники, що спали на воді. Приголомшливо гарно й романтично.

У нас із Порту було кохання з першого погляду. Це місто вічної весни, де практично ніколи не буває спекотніше за +25 та прохолодніше за +15. Тут нам зустрілися доброзичливі люди, дуже гарна набережна довжиною в десятки кілометрів, безмежний океан, смачна їжа, сонце.

Порту
Порту

Порівняно з Лісабоном у Порту було менше туристів, зате більше гарних місць, а ще океан у межах міста. Нам тут дуже сподобалося, і ми вирішили залишитися.

Того ж місяця ми знайшли квартиру мрії – у 15 хвилинах від набережної, із величезною терасою, у маленькому нестарому будинку. Вже тоді в мене було відчуття, що я не хочу спати на чужому ліжку – хочу власне щодня, свій диван і свій робочий стіл.

Тоді нам здавалося, що це нормально – три місяці жити в Португалії, три місяці подорожувати світом або жити в Україні.

Вера Черныш и Тимур Ворона

Ми з’їздили на кілька місяців на Шрі-Ланку й дуже втомилися від місцевої невлаштованості, котру на перший погляд не видно за пальмами та кокосами.

Потім проїхали тисяч п’ять кілометрів Штатами і Мексикою. Було приголомшливо з точки зору розширення горизонтів, але тоді мені кочове життя остаточно набридло, і ми зважилися отримати посвідку на проживання в Португалії.

Вера и Тимур в США

Віра та Тимур у США

У Правекс Банку є пропозиція для тих, хто поспішає втілити свою мрію вже зараз, – Європейський персональний кредит.

Ви можете отримати до 1 млн грн на термін до п’яти років без застави за реальною відсотковою ставкою від 19,5 %. Це найвигідніші умови на ринку: середня ставка за такими кредитами в інших українських банках – 41,93 %. Можна інвестувати в покупку автомобіля, побудувати дім, оплатити навчання дітей, відкрити бізнес – втілити план, до якого ви давно прагнули. Головна умова – ваш дохід має бути офіційним.

Заповніть заявку на сайті та назвіть мрію, на котру вам не вистачає грошей.

Як ми отримали посвідку на проживання

Під час першого знаймства з португальськими вимогами до емігрантів волосся стало дибки – формулювання були розмитими, наче знежирене молоко, а люди в емігрантських групах віщали, як ворони, що в нас нічого не вийде.

Ми намагалися знайти місцевого адвоката, пішли навмання до однієї португалки. Вона нас «годувала» нескінченними «завтра». А потім взагалі припинила відповідати на наші повідомлення.Так ми вперше стикнулися з не дуже приємною португальською рисою: вам ніколи не скажуть «ні» в обличчя.

 

Вера Черныш и Тимур Ворона

У відчаї я пішла шукати на форуми та натрапила на адвокатку з Лісабона, котра також емігрувала з пострадянського простору. Ми з нею зв’язалися, і за півгодини вона структурувала весь хаос, який був у нас стосовно переїзду до Португалії, а ще вказала шлях до мети.

Все виявилося не так страшно: потрібно було відкрити в Португалії підприємство, взяти себе на роботу, отримувати на нього доходи та сплачувати податки. За пів року можна подаватися на посвідку на проживання.

Компанію нам допомогла відкрити наша юристка Ірина. На той момент mc.today був тільки на старті, і основний наш дохід був від фрілансерських проєктів із піару українських ІТ-компаній на західних ринках. Оскільки у кожного українського айтішника, що себе поважає, є юридична особа або в США, або в Європі, ми змогли продемонструвати міграційній службі портфоліо з великого списку клієнтів з усього світу.

Секрет отримання посвідки на проживання: максимально дотримуватися всіх зазначених процедур. Адже конкретного чиновника, який приймає рішення, мало цікавить ваша особистість. Головне, щоб він міг поставити галочку в критерії на відповідність і не отримати за це на горіхи.

Правильний шлях – зібрати необхідну пачку документів і йти подаватися в Києві на «резидентську візу». За цією візою можна заїхати до країни з метою подання документів на посвідку на проживання. У такий спосіб влада Португалії переглядає кандидатів у мешканці ще в їхній рідній країні. Коли ти пройшов перший етап – далі буде простіше, оскільки тебе вже попередньо погодили. Багато місцевих мігрантів роблять одну й ту ж саму помилку, через яку надовго стають нелегалами: вони приїжджають до Португалії за туристичною візою та йдуть подавати документи вже в самій країні. Їм роками не призначають співбесіду, вони не можуть виїхати з країни й сидять тут на пташиних правах.

Ми боялися, що наші документи будуть довго розглядати, начиталися про це жахів на форумах. Але нам протягом тижня видали паспорти із заповітною візою. В особистій розмові співробітники консульства сказали, що вже давно не бачили настільки ретельно та якісно оформлених документів – за це дякуємо нашій адвокатці.

Юридичні послуги обійшлися нам у декілька тисяч євро. Теоретично всю операцію можна зробити самостійно, офіційно це коштує близько кількох сотень євро на людину. Але я це нікому не раджу – багато бюрократії та підводного каміння.

Подальший процес загалом пройшов добре, і цього року ми подовжили наші «резиденції» ще на два роки.

Як ми перевозили речі

У мене багато речей не було, тільки одяг. Я до цього жила на орендованих квартирах. У Тимура було більше барахла, починаючи з будівельного рівня, закінчуючи лавочкою для віджимання та лицарськими обладунками.

Вера Черныш, MC.today

Частину найнеобхіднішого перетягнули у двох велетенських валізах літаком. Залишок відправляли приватними перевізниками, які беруть у середньому по €1,5 за кілограм ваги.

Спочатку намагалися перевезти речі офіційним перевізником на кшталт «Нової Пошти», але це виявилося якось надто складно. Потрібно було на кожній футболці писати пояснення: де купили, за скільки, чому немає чека. Ми на цьому «зламалися» і пішли в обхід.

Усі меблі купували на місці, здебільшого в IKEA. Гроші на обстановку житла витратили, порівнянні з тими, що довелося б заплатити в Україні.

Вера Черныш и Тимур Ворона, MC.today

Що потрібно робити, щоб домогтися своєї мрії

Америку я не відкрию, шлях до мети давно відомий.

  1. Визначити, яка в тебе мета. Для мене спочатку це були подорожі, потім – життя в Португалії, тепер – будівництво медіабізнесу, який перетворить усіх на Землі на активних і розумних.
  2. Розкласти цю підмету на маленькі кроки. Так не настільки страшно йти вперед.
  3. Знайти класного супутника, щоб у дорозі було не нудно – мені дуже пощастило з чоловіком і партнером.
  4. Йти наміченим шляхом до поставленої мети, не відволікаючись і не звертаючи.

Іноді, щоправда, буває, що на шляху перетворюєшся на дівчину з цього відео. Коли б’єшся-б’єшся в одну точку – і ґуля на лобі росте.

Але все одно зрештою знаходиш прохід до мети, і все виходить. Годі скиглити, бери та роби – секрет втілення мрії простий. Приємної вам дороги!

Инфографика Правэкс

Источник: mc.today

Оцените материал
(0 голосов)

Другие новости категории

Оставить комментарий