Банально, але час, в сучасному світі, плине дуже швидко

В бурхливому потоці події нашаровується одна на одну, створюючи ілюзію того, що деякі з них відбувалися наче вчора. Особливо це стосується подій, спогади про які, можна сміливо вписувати в сценарій детективного серіалу, з усіма відповідними атрибутами, притаманними жанру.Та особливо, якщо події донині не втратили актуальності, та не дійшли до стадії логічного завершення.

Саме таке відчуття викликає в мене історія, що розпочалася 2,5 роки тому, у грудні 2017-го року. Історія стосується незаконного захоплення приміщення маленької книгарні "Літературний салон", що на Повітрофлотському проспекті столиці, яка належить моїй подрузі книжковій продюсерці Олені Лазуткиній. Про цю історію були написано сотні статей та відзнято десятки ТВ- сюжетів, але до правоохоронних органів журналістам достукатись так і не вдалося. Справедливості заради, зауважу що українські правоохоронці знехтували та сотнями (!) депутатських запитів, в яких, на підставі зібраних адвокатами Лазуткіної неспростовний доказів, вимагалося єдине — активні та професійні дії, передбачені Законодавством України. Врешті, саме абсолютна бездіяльність, продовж року, поліції та прокуратури та ігнорування ними вимог щодо відкриття кримінального провадження по справі, в якій фігурувало привласнення, продаж приміщення книгарні, вивезене майна книжок та книжкової графіки — послужило зеленим світлом для злочинців. Безкарність породжує зло та нові злочини. Розлючені активністю Лазуткіною, яка відчайдушно била в набат та благала культурну та медійну спільноту про допомогу Ділки завдали удару.

Другою серією кримінального детективу був підпал ще однієї книгарні продюсерки, розташованої вже в Дарницькому районі Києва. Напередодні підпалу, невідомі особи неодноразово погрожували книжковій продюсерці, наполягали на припиненні медійної активності, надсилаючи погрози на її телефон та в акаунт в соц.мережах. Наприкінці робочого дня у серпні 2018-го, два молодики, яких пізніше вдалося ідентифікувати як осіб, що неодноразово брали участь у рейдерських захопленнях, закинули в приміщення книгарні пляшки з палаючою рідиною та зачинила в магазині продавця. Благо, пораненому від удару по голові хлопцю вдалося вибратися, покликати по допомогу та викликати пожежників. В полум'ї згоріли книжки та частина обладнання. Зважаючи, що книгарня розташована на цокольному поверсі житлового будинку, сталося велике диво, що пожежа не перекинулася на інші його поверхи. За результати злочину в Дарницькому управлінні поліції була відкрита кримінальна справа. І що за два роки зробили правоохоронці? А нічогісінько! Кримінальна справа стоїть на місці, слідчий у відповідь на запити, надсилає адвокатам Лазуткіної формальні відписки. До речі, через кілька днів після підпалу, на прохання Лазуткіної я організувала та провела прес-конференцію на сходинах дарницької книгарні. Спікерами була постраждала продюсерка та декілька інших громадян, підприємців, нерухомість яких експропріювали чи намагалися експропріювати ті самі претенденти на чуже майно. Під час інформ-кампанії, розгорнутої навколо першої книгарні, люди звернулися до Лазуткіної та запропонували об'єднатися в боротьбі з нечистоплотними ділками. Пригадую, тоді зібралося багато журналістів. Історія знову сколихнула медіа-простір. Всі журналісті, які випустили сюжети чи написали про події з "Літературними салонами", згодом отримали запрошення в Суди. Судовий позов надійшов і на моє ім'я. Мене, як організатора прес-конференції та її ведучу судили продовж 6 місяців за всією суворістю закону. За 1 (одну) хвилину озвучування теми прес-конференції та представлення її учасників.

Приємно згадувати як суддя районного суду, з її слів "завалена "донесхочу" кримінальними справами, приділила моїй персоні так багато уваги, та врешті за результатом 6 судових засіданнь помилувала...., на підставі того, не явки в суд сторони звинувачення. От тільки неймовірно шкода, що поважні українські суди, що із задоволенням судять журналістів, водночас, не мають можливості приділити уваги злочинцям, корупціонерам та рейдерам.

Поставлю риторичне запитання читачам - вважаєте чому? Врешті, саме час, представити сторону звинувачення, що ініціювала 12 Судових засідань проти журналістів та навіть ТВ-каналів, які наважилися (!!!) провести розслідування та представити публіці власні версії події, які призвели у випадку книжкової продюсерки Лазуткіної до підпалу приміщення її книгарні, та у випадку, ще одного з учасників прес-конференції - до атак на квартиру із застосуванням вогнепальної зброї та сльозогінного газу.

Тож, згідно з відеозаписами, аудіозаписами, документами, що зібрала за два з половиною роки у величезні теки Олена Лазуткіна, головними персонажами історії про експропріацію книгарні "Літературний салон" на Повітрофлотському проспекті, 33/2 є — представник факторингової компанії ТОВ "Райт Партнер" Михайло Шнейдер та власник мережі автоломбардів "Каштан 2000" Сергій Позняк.

Згідно з відкритими реєстрів, на сьогодні, ТОВ "РАЙТ ПАРТНЕР" припинила свою діяльність. Але пан Шнейдер керує іншим ТОВ "ГРОУФ КАПИТАЛ ФАКТОРИНГ". До речі, 17 березня 2020 року, Вишгородський районний суд розглянув цивільну справу № 363/431/19, в якій ТОВ "ГРОУФ КАПИТАЛ ФАКТОРИНГ" виступив в якості відповідача. Суд виніс рішення щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про право власності на нерухомість. Іншими словами Суд визнав дії ТОВ "ГРОУФ КАПИТАЛ ФАКТОРИНГ" щодо привласнення нерухомості громадянки Х незаконними та разом із цим скасував рестрацію нерухомості на громадянку Тетяну Куц. Донедавна, Тетяна Куц виступала в ролі бенефіціара в ТОВ "ГРОУФ КАПИТАЛ ФАКТОРИНГ".

Друга особа, яка фігурує в детективній історії книгарень "Літературний салон" Сергій Позняк наприкінці минулого року перейменував свій автоломбард "Каштан 2000" на нову назву "Кронвест". Злі журналісти пишуть, що зміни відбулися під впливом негативних інформаційних шлейфів, якими оповита діяльність пана Позняка. Не могу з ними не погодитись.

Отже, у згоді із документами книжкової продюсерки, 12 декабря 2017 года Михайло Шнейдер від імені ТОВ "Райт Партнер" продав книгарню власнику автоломбардів Сергію Позняку за 55 тис. долларів. На такі дії Шнейдер законного права не мав, адже, по-перше, він придбав борг Лазуткіної перед ПУАТ «ФІДОБАНК» на аукціоні, а не приміщення книгарні. При цьому, борг Лазуткіної становив набагато меншу суму ніж вартість закладної нерухомості. А по друге, Михайло Шнейдер не мав жодного законного права, без згоди Лазуткіної, розпоряджатися її нерухомістю. Покупцю Сергію Позняку про цей факт було добре відомо. Саме тому, знов же таки, це задокументовано, він оформив придбану книгарню на працівницю свого автоломбарду "Каштан 2000" Ірину Трикоз. Але це ще не все.

Далі детективна історія набувала новий виток. Адже, за рузультатом оформлення угоди між ТОВ "Райт Партнер" та громадянкою Іриною Трикоз, за її дорученням, Михайло Шнейдер, в якості вже її адвоката вивіз з книгарні майно Лазуткіною: книжки, обладнання, книжкову графіку, особисті речі, на суму понад 1,5 млн грн. Навіщо добру пропадати, авжеж? Цей факт, особисто, під час допиту слідчого Солом'янського УП, підтвердила сама Ірина Трикоз. Сам Михайло Шнейдер, зі слів Лазуткіної, від початку свою причетність до вивезення книжок заперечував, та перекладав відповідальність на пані Трикоз. Містика якась....

Але пізніше Михайло Шнейдер, як представник факторингу, представив слідчому Солом'янського УП документ, згідно з яким, від начебто, повідомив Лазуткіну про добровільну передачу вивезеного майна та навіть вказав його місце знаходження. Отримавши документ, слідчий одразу закрив справу. І знову відкрив під тиском Лазуткіної, яка представила докази про неіснування складу та відповідно, відсутність на ньому її майна. Кримінальне провадження з привласненням майна Лазуткіної, що знаходилося у книгарні "Літературний салон" на Солом'янці, врешті, була передана на розгляд до Солом'янського районного суду. Днями мало відбутися судове засідання, під час якого таємниця зникнення скарбів — книжок, книжкових стелажів та гравюр мала б розкритися. Але, через карантин, розгляд справи був відкладений на літо.

Спостерігаючи за подіями, я роблю висновок про те, що детективна історії, в канву якої лягли справи двох столичних книгарень, триватиме та доповнюватиметься новими сюжетними лініями. Імовірніше за все, Лазуткіна привласнене собі поверне,правда невідомо в якому стані будуть книжки та гравюри. Крім того, я не сумніваюся і в компенсації з боку підпалювачів дарницької книгарні. Прецедентом, може стати рішення Вишгородського районного суду, згідно з яким, привласнене майно було повернуто його власниці.

Але, в мене досі не виходить осягнути логіку мислення панів — любителів чужої нерухомості. За два з половиною роки баталій в судах, допитів в поліції, полоскання в інформаційному просторі, пани — любителі понесли набагато більше розходів, ніж витратили на придбання боргу Лазуткіної у ПУАТ «ФІДОБАНК». Зупинити детективну історію вони могли в будь-яку мить, шляхом домовленості із постраждалою. Натомість вони продовжують грати свої ролі в книжковому детективі....

Источник: facenews.ua